Трохи історії Перемога Віктора Анушкевичуса на виборах голови Івано-Франківська в березні 2006 року хоча і була переконлива (він набрав понад 52% голосів виборців), але мабуть таки випадкова. Тоді, на початку виборчої кампанії, мало хто сподівався, що кандидат від незначної політичної сили «блок Костенка-Плюща» зможе реально протистояти висуванцям таких політичних гігантів як «Наша Україна» та БЮТ. Але мешканці Івано-Франківська були настільки обурені діяльністю тодішнього мера З. Шкутяка та команди його заступників (Б.Ониськіва та О.Синюки) що, здається, готові були обрати мером хоч кого, тільки аби позбутися клану Шкутяка. Зрештою, й сам Шкутяк наче підготував платформу для карколомного спіху В.Анушкевичуса: в своїй деспотичній методиці керуванням містом цілковито ліквідував усіх можливих конкурентів шляхом політичних та господарських репресій, а в потенційних кандидатів поселив тваринний страх бодай уявити себе в кріслі мера. Скориставшись збігом випадкових обставин, коли сам Шкутяк подався у Верховну Раду за списками НУНС, В.Анушкевичус заявив про себе як борець з корупцією та зловживаннями Шкутяка. Ця легенда на виборах спрацювала відмінно. До речі, після обрання Віктора Андрюсовича мером Івано-Франківська так і не було доведено якоїсь справи з числа численних шкутяківських оборудок до оскарження. Тим часом В.Анушкевичус, заявляючи, що йде до влади з новою командою реформаторів, насправді привів до влади випадкових людей, які побували в усіх можливих командах колишніх мерів та губернаторів. Першу команду мерові В.Анушкевичусу швидко й помпезно сформували в 2006 році на сесії Івано-Франківської міської ради випадкові переможці виборчої кампанії: УНП, «блок за Анушкевичуса», партія Регіонів, КУН, а також фракція БЮТу, що пристала до цієї дивної компанії. Цей перший виконком приказав довго жити: вже через півтора року з часу свого призначення двоє перших заступників В. Швадчак та В.Кімакович подають у відставку. Такого Івано-Франківськ не знав за всі 17 років незалежності України. За часів Шкутяка було навіть таке, що люди «пропадали», а місця у виконкомі залишалися за ними «довічно». Так О.Сич, заступник Шкутяка з гуманітарних питань в 2004 році пішов на помаранчеву революцію й загубився на кілька років (аж поки в 2007 році не очолив обласну організацію ВО «Свобода»), однак не був звільнений з посади, а роботу замість нього по сумісництву виконував інший члени виконкому В.Волощук. Отже, розвал першого виконкому В.Анушкевичуса стався через взаємозвинувачення в банальній корупції. Кажуть, що лідери БЮТу та чиновники виконкому не поділили земельну ділянку під автозаправку на вулиці Коновальця. А далі пішло й поїхало: подання в прокуратури та суди, антагонізм в проведенні сесій міської ради і,нарешті, міська політична криза, що мало не призвела до відставки ради та міського голови в 2007-08 роках. Але все для Анушкевичуса минулося: врятувала фракція НУНС, яка хоч і провела більшу кількість депутатів в міську раду, та залишилася була поза процесом формування першого виконкому. Їм вдалося сформувати другий виконком і таким чином врятувати раду й мера від дострокових виборів. Заступниками міського голови стали люди Шкутяка: Я.Яцишин, що посів місце економічного заступника та З. Фітель, призначений першим заступником. Член виконкому З.Федорук, що займалася економічним сектором внаслідок рокіровки стала заступником з гуманітарних питань. Крім того в раду ввійшли ще кілька одіозних представників з числа нунсівці, що посіли у виконкомі «волонтерські» посади. Тим часом В.Анушкевичус, здавши господарський та економічний блок нашоукраїнцям, сам зорієнтувався на питаннях відвертого націоналізму і запам’ятався мешканцям міста хіба тим, що за кошти з міського бюджету спорудив величний меморіал Степану Бандері. Реалії життя Зрозумівши просту галицьку життєву істину «скільки не махай кулаком в сторону Кремля, а каналізації та дороги треба ремонтувати», а також усвідомлюючи, що націоналісти то вкрай не надійний й продажний політичний електорат, В.Анушкевичус аж тепер, за кілька місяців до виборів, взявся за міську господарку. Мабуть цього разу на виборах так чи інакше доведеться говорити про дороги та каналізаційні мережі, а не про міфічну боротьбу з корупцією та традиційні для міського голови байки про передову й унікальну українську Конституцію часів Пилипа Орлика. Проте в господарці виникли суттєві проблеми: відсутність коштів на ремонт доріг у міському бюджеті, а також проблема з асфальтним заводом, територію якого в кілька ліквідних гектарів підготували для забудови під чергові супермаркети, боулінг клуби та стриптиз-бари. Більше того, виявилося, що зробити карколомний економічний скачок немає з ким. Тому то міський голова пішов на свій останній політичний гамбіт. В травні цього року було звільнено з посади начальника УЖКГ Петра Косюка та заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства Олександра Дерев’янка, висуванця БЮТу, якого, до речі, самі бютівці відтак за активну співпрацю з мером всіляко травили, відкликали й виключали з лав своїх партій. Причина відставки на цей раз офіційно не називалася, звільнені ніяких коментарів вперто не дають, а міський голова висловив їм... подяку за їх роботу. Тоді ж В.Анушкевичус за підказкою невідомо яких радників чи піарщиків запропонував на прес-конференції для журналістів очолити УЖКГ своєму... конкуренту Ю.Солов’ю. Останній відмовився від посади і більше того, повідомив, що взнав про таку пропозицію від журналістів, оскільки його не інформували та нічого особисто йому не пропонували. Внаслідок, Юрій Соловей дістав ще один інформаційний привід і не забарився в чергове звинуватити мера в бездіяльності, не компетенції та неспроможності самостійно формувати свою команду. Так само стверджує Ярослав Гуменюк, депутат міськради від фракції БЮТ, що закидає В.Анушкевичусу відсутність власної команди та обман виборців щодо професійної команди виконавців та реформаторів. Внаслідок такої політичної комбінації В.Анушкевичус отримав, здається, ще більше ворогів та антагоністів. Політолог та журналіст, екс-прес-секретар мера Анушкевичуса Ірина Дружук переконана, що звільнення П. Косюка та О.Дерев’янка стало черговим бажанням діючого міського голови перекласти власні помилки на будь-кого, щоб імітувати власну роботу. «У діючого мера унікальна якість – знаходити серед однодумців ворогів, - каже І.Дружук. - Це він робить без жодного докору совісті ані перед собою, ані перед людьми. Це піар-крок перед виборами. Мовляв , немає доріг – винен не він. Проте, якщо від мера пішли всі професіонали, які першими йому повірили і переконали інших його підтримати, то чи знайдеться «камікадзе», який після таких кроків вдаваного лідера піде за ним?» Третій виконком Камікадзе таки знайшовся: ним минулого тижня став директор "Водоекотехпрому" Микола Саєвич. Саме його кандидатуру на посаду заступника міського голови з питань комунального господарства вніс сам мер на сесії міської ради. Цікаво, що депутати від БЮТ та НУНС «розписалися» по меру та його новій креатурі всіма негативними епітатетами, проте проголосували за М.Саєвича майже одноголосно: 40 – «за» і тільки «4» скоромно утрималося. «Проти» не було нікого. Так само й вакантне місце начальника УЖКГ посів скоромний в політичному відношенню й «вічний» заступник В.Білик, ще одна людина з числа нашоукраїнців. Сподіватися на якісь реформи чи піднесення міського господарства в кілька передвиборчих місяців мабуть даремно. Тай зрештою самі призначені особи не відрізняються якимись надзвичайними якостями чи вміннями. Так собі - рядові чиновники. Тим часом рейтинг міського голови В. Анушкевичуса стрімко падає, як і кількість впливових та платоспроможних прихильників. Єдина надія міського голови на сприяння новопризначеного губернатора М.Вишиванюка, підтримка якого могла б бути в адміністративному ресурсі. Зрештою, сам губернатор ще остаточно не визначився з кандидатурою на посаду мера обласного центру. А що стосується Віктора Андрюсовича то здається він повторив політичну долю свого тезки й свого недавнього політичного кумира Віктора Андрійовича (Ющенка). Одна літера в імені батька, що різнить двох Вікторів (Андрюсович-Андрійович) мабуть не несе ніякої кармічної відмінності. Тож фінал може бути той самий, не зважаючи на політичні рокіровки та гамбіт. Олексій Довбуш, «ОстроВ».
